Статьи
22.02.2007 17:26

СОФІЇВКА - уран, вода и вогонь

Поїхати до Софіївки змусила розповідь родичів моїх знайомих. З тої розповіді виходило, що у Софіївці щось дуже не гаразд, у райцентрі діє чи то банда, чи то мафія, міліція на це дивиться крізь пальці; на потребах жителів, позбавлених водопостачання, заробляють ті, хто у першу чергу мусив би те водопостачання налагодити. У землекористуванні - безлад і зловживання. З тими, хто стає на заваді, розправляються, підпалюють машини. Місцевого журналіста вивезли у посадку і залякували. Коротше, не райцентр в Україні, а якесь районного масштабу Чикаго 30-х років минулого століття.

Мало не кожний у Софіївці, з ким довелося розмовляти, розповідав багато і, схоже, щиро, але просив не оприлюднювати його ім'я. Люди, з одного боку, натерпілися і бажають змін на краще, з другого - бояться пом­сти. Не стану за одним-двома виключеннями повідомляти імена і прізвища тих, з ким контактував у райцентрі. Розумію, що йду на ризик отримати повістку до суду. Але і у суді імена та прізвища не назову, хоч закон цього і вимагає. Бо не вірю у некорумпованість суду і його здатність захистити людей від переслідувань - доказів того маю достатньо.

Ще одна особливість тих розповідей - вони співпадають у деталях. У  селищі з населенням близько 8 тисяч чутки і плітки довго не живуть, бо майже кожний про кожного все знає. І якщо у великому місті чутка дуже швидко обростає фантастичними деталями і домислами, у невеликій громаді навпаки - чутки фільтруються і залишається головним чином  достовірна інформація. Тож, виходячи з презумпції достовірності, переповідаю те, що почув у Софіївці, і те, що знаю сам. 

УРАН

Про проблеми з водопостачанням у Софіївському районі багато писала дніпропетровська преса. У другій половині минулого століття у селищі Девладовому, за 8 кілометрів від Софіївки, була споруджена гідрошахта, на якій видобували уран. У підземні пласти закачували кислоту, вона розчиняла уран, збагачений ураном розчин випомповувався на поверхню, де на заводі з розчину виробляли концентрат, який відправлявся до Східного гірничо-збагачувального комбінату у Жовтих Водах для подальшого збагачення. Скільки урану було видобуто і чи був той процес ефективним, чи на тому головним чином захищалися докторські і кандидатські дисертації - історія мовчить. Жителі Софіївки розповідають, що на тому заводі працювали люди з усього району - і з Кривого Рогу, і з Софіївки, і з навколишніх сіл. Всі вперто кажуть, що тих, хто там працював, вже немає серед живих. Та що різного роду перевірки радіаційного фону у Девладовому, за офіційними даними, не виявили його значного підвищення. У це можна повірити, бо кон­цент­рація урану у кінцевому продукті заводу, скоріше за все, не була високою. І офіційним інстанціям немає жодного сенсу приховувати реальні цифри: сьогодні будь-хто може з ручним радіометром перевірити ті дані. Хоч наявність певних локальних забруднень виключити не можна, головним шкідливим фактором у тому виробництві, вочевидь, була кислота і її випари.

ВОДА

Завод і гідрошахту у Девладовому вже давненько закрили, село Девладове спорожніло, у спадок Софіївському району залишилося величезне підземне озеро кислоти, яке мігрує на глибині понад 100 метрів в бік Саксагані і Дніпра і робить неможливим видобуток води з артезіанських свердловин. Вода у колодязях здебільшого непридатна чи малопридатна до вживання, бо надто жорстка і містить різні домішки (тут про уран і кислоту скоріше не йдеться, бо до колодязів надходить вода, що фільтрується з поверхні і з неглибоких водоносних горизонтів, просто там така вода).

І районний центр, і навколишні села потерпали і потерпають від нестачі питної води. Магістральний водогін у Софіївському районі чи не найкращий у області, а з водою все одно ситуація вкрай погана. Справа у підвідних і роздаточних мережах і, не виключено, у інтересах певних кіл, не зацікавлених у покращанні ситуації.

Жителі пристосовувалися до нестачі води і вирішують проблему за допомогою так званих «басейнів» (у Софієвці кажуть «басейна»). «Басейна» зовні схожа на звичайний колодязь з відром і воротом і є бетонованою цистерною ємністю кілька кубометрів. Побудувати «басейну» коштує близько 3 тисяч гривень, і у дворах пенсіонерів та малозабезпечених «басейн» немає - вони, як правило, при відсутності води у мережі купують її мірою необхідності у власників «басейн». Залити
3,5-4 кубометри води у «басейну» коштує від 80 до 350 гривень, в залежності від постачальника води. 80 гривень для жителів Софіївки коштує вода від місцевого комбінату комунальних підприємств (далі - ККП), якщо вона є, та буває вода не завжди, 350 гривень - від приватних постачальників, котрі завозять воду з Кривого Рогу автоцистернами. Для жителів сіл району та ж вода від ККП коштує вже понад 200 гривень за 3,5-4 кубометри.

Житель вулиці Садової Анатолій Назаренко розповів, що раніше уся Софіївка брала воду з єдиного колодязя, у якому вода була хоч і жорстка, але пити її було можна. Згодом воду почали возити цистернами і з'явилися «басейни». Водогін сяк-так ще з великими перервами працював, вода подавалася на
2-3 години 2-4 рази на місяць, але у березні 2006 року водопостачання у водогінній мережі Софіївки і у селах припинилося зовсім. Напочатку цього року стараннями голови районної ради Шевцова у роздаточній мережі Софіївки знову з'явилася вода. Водорозподільча мережа у селищі не в найкращому стані, і води все одно не вистачає - в одних місцях вода є чи не цілий день, у інших, віддалених від магістралі, і там, де труби заросли іржею, вдається за добу набрати 2-4 відра, а у деяких домах, на підході до яких труби зовсім зруйновані, води немає. Але й за те люди дякують Шевцову, котрий перед виборами обіцяв дати воду і мірою можливого свою обіцянку виконав.

Житель Софіївки Василь Курбацький розповів, що ще 2000-го року він уклав договір з місцевим комунгоспом на постачання води водогоном. У 2001 переіржавілі труби вийшли з ладу, але комунгосп міняти труби не став. Курбацький звернувся до суду. Рішення було на його користь, проте труби не замі­нені і досі. Судові виконавці виявилися безпорадними - «комунгосп не має грошей». Василь Курбацький і досі пише скарги у різні інстанції, аж до Верховної Ради, та води у його оселі досі немає.

Як розповів депутат районної ради Іван Безена, коли у водогоні немає води, ціна води з автоцистерн, яку по талонах жителям Софіївки відпускає ККП, і ціна води у селах, де немає водорозподільчих мереж, визначається головним чином витратами на її транспортування. Ціна води від приватних підприємців не регулюється і визначається за домовленостями. Якість тої води має контролювати санепідемстанція, але були скарги про завезення приватниками води з пуголовками, п'явками і іншою водяною живністю. Приватники за якість води відповідальності не несуть. Санітарні паспорти видані на 14 приватних автоцистерн, але немає гарантій, що вода не завозиться і «лівими» цистернами.

КОШТИ, КОНФЛІКТИ І ОБСТАВИНИ

У районній раді останнього скликання не­одноразово ставилося питання про оцінку діяльності виконавчої влади і керівництва селища та установ, що забезпечують постачання води. Зазначено, що робота районної адміністрації, ККП та Софіївського управління групових водогонів з забезпечення населених пунктів району питною водою була і є незадовільною. Виникло тертя і протистояння між керівництвом районної ради (голова Артур Шевцов), райдержадміністрації, яку очолював Ілля Кравченко, і Софіївською селищною радою (голова Олександр Смалій). З 2004 року щорічно з бюджету області виділялися чималі суми цільовим призначенням для приведення до ладу водогінних мереж. Ще у 2004 році районною радою зазначено, що кошти використовуються нераціонально. У звітних документах установ, які ті кошти освоювали, зовні «повний ажур», але протягом останніх п'яти років ситуація з водопостачанням тільки погіршувалася, і у 2006 році, у якому на цілі приведення до ладу водогінних мереж була виділена сума у 3.000.000 гривень, водопостачання було зовсім припинене. У зв'язку з бездіяльністю і, можливо, з інших причин, відомих лише керівництву обласної адміністрації, 8 місяців тому був звільнений з посади голова Софіївської районної адміні­страції Ілля Кравченко, роботу котрого районна рада оцінила вкрай негативно. Зараз у районі голови адміністрації немає. Районною радою (30 з 36 депутатів) висунута на цю посаду кандидатура голови фракції «Назустріч людям» Олександра Гулія.

Голова районної ради Артур Шевцов добився передачі розподільчої мережі, каналізації і водогону Кривий Ріг-Софіївка в оперативне управління КП «Кривбасводопостачання». Місцеві софіївські розпорядники води залишилися не при справах і втратили можливість оперувати постачанням води на власний розсуд. Але декого це, вочевидь, дуже не влаштовує. З початку 2007 вода у Софіївці з'явилася, але низка сіл: Жовтневе, Мар'ївка,
Миколаївка, Володимирівка, Жовте, Нововасилівка, інші населені пункти досі без води і вода туди завозиться.

Конфлікт між головою районної ради Артуром Шевцовим і головою селищної ради Олександром Смалієм виник не сьогодні. Це сталося, коли А. Шевцов ще працював у Софіївському відділі з боротьби з організованою злочинністю, а О. Смалій, як кажуть місцеві жителі, «зростав на металобрухті» і половину наявного металу з Софіївки, і не лише з Софіївки, а й навколишніх сіл, через власне приватне підприємство «Кривбас­вторчермет» вивіз на продаж. Шевцов з якогось приводу, пов'язаного з металобрухтом, затримав Смалія, котрий три дні провів у криворізькій міліції, але був відпущений. Таке не забувається. У Софіївці говорять, що і син колишнього голови райдержадміністрації, і заступник голови райадміністрації Анатолій Лісний, і Олександр Смалій, і директор ККП Ігор Нечепоренко мають власні автоцистерни і непогано заробляють на продажу води населенню.

У березні 2006 року депутати районної ради виявили документи, які свідчать, що колишній голова райдержадміністрації 30 листопада 2005 року дав усну згоду, а обласне управління ЖКГ на звернення Софіївського управління групових водогонів - письмову згоду на демонтаж водорозподільчих мереж у районі, зокрема, 10 кілометрів підвідної мережі Жовтневе-Мар'ївка та підвідних мереж до Гончарова, Ордо-Василівки, усього на 50 кілометрів мереж. Демонтаж був розпочатий Софіївським управлінням групових водогонів. У квітні-травні 2006 року жителі Жовтневого і Мар'ївки перекрили шосе Кривий Ріг-Дніпропетровськ, протестуючи проти руйнування водогінних мереж. Роботи були зупинені.

Ще раніше невідомою організацією у селі Петропавлівка були порізані і вивезені на металобрухт дві водонапорні башти. Ніхто з 150 жителів села, бачачи руйнування башт, до правоохоронних органів не звернувся. У районній газеті постійно з'являються повідомлення про крадіжки, зникнення металевих конструкцій, навіть часом убивства, але злочини здебільшого не розкриваються.

БАНДИТИЗМ І ВОГОНЬ

О 23 годині 21 серпня 2006 року впрост біля районного управління внутрішніх справ був підпалений автомобіль «Деу-Ланос» голови Софіївської районної ради Артура Шевцова. Зловмисники облили авто легкозаймистою рідиною, очевидно, бензином, і підпалили у розрахунку на вибух бензобаку. Висновок експертизи - навмисний підпал.

В ніч з 30 на 31 січня 2006 року був підпалений автомобіль депутата районної ради Олександра Гулія. Спосіб підпалу - той самий. Пожежна команда, яку викликали жителі, приїхала за кілька хвилин. Міліція попри те, що і пішки можна було дійти за ті ж хвилини, з'явилася лише через півгодини. Авто міліцією було вилучене і поставлене на території управління внутрішніх справ під охороною. Причина вилучення - «авто є речовим доказом», хоч Олександр Гулій ще не подавав заяви і кримінальна справа ще не була порушена. Наступної ночі авто Гулія, яке стояло під вікнами управління внутрішніх справ у закритому дворі, що охороняється, знову загорілося.

Результатів розслідування підпалів досі немає.

3 вересня 2006 року голова селищної ради Олександр Смалій, під'їхавши на вулиці до кореспондента місцевої газети «Вісті Софіївщини» Дмитра Якимова, фактично запхав того до свого «Мерседесу» і, взявши з собою директора свого приватного підприємства «Одікс» Олександра Кота, вивіз журналіста на шосе до посадки, де штовхав його і вимагав пояснень щодо певних газетних публікацій. Брутально лаючись, згадував голову і депутатів районної ради та районну газету. Заяви Якимова до прокуратури і міліції залишилися без наслідків.

Геннадій Сахаров

2360