Статьи
28.07.2018 11:42

«На троих» – Закон, Верховный Суд и судья Бельченко

Задача коммунальщиков – сделать так, чтобы должник о суде не знал и в суд не пришел, но без помощи судьи такое состряпать практически невозможно.

О взыскании судьями коммунальных долгов без применения сроков исковой давности шла речь в статье «Лиц» от 23.05.2018 «Судья Зосименко и долги за отопление».

Но применение судьями «околозаконных» схем продолжается, о свежем примере – в следующем материале.

19 июня этого года двумя заочными решениями судьи, зампредседателя Индустриального райсуда, Бельченко Ларисы Анатольевны удовлетворены иски КП «Комэнергосервис» к жителям о взыскании долгов за отопление. В одном случае взыскано 55 тыс. 905 грн, в другом – 22 тыс. 14 грн.

Причем в обоих случаях долг зачтен с 1 ноября 2009 года.

Согласно закону, исковая давность применяется только по заявлению в суде должника, поэтому задача коммунальщиков – сделать так, чтобы должник о суде не знал и в суд не пришел. Без помощи судьи такое состряпать (кстати, при царе судебные чиновники именовались стряпчими) практически невозможно, ибо и в Законе, и в практике Верховного Суда четко определены права граждан знать о времени и месте и участвовать в судебном заседании.

В таких делах коммунальщики пишут заявление о рассмотрении дела в их отсутствие и о согласии на заочное рассмотрение в случае неявки должника, а судья «околозаконным» способом доказывает, что должник не захотел явиться в суд.

Как это происходит:

1) вначале судья Бельченко ссылается на закон:

«Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси»,

2) потом – фиксирует фактические обстоятельства:

«Відповідачі в судове засідання двічі поспіль не з’явилися, про причини неявки не повідомили, відзиву на позов не надали. На адресу суду повернулися конверти із рекомендованими повідомленнями із судовими повістками із позначкою «за закінченням терміну зберігання», – здесь судья не указывает, есть ли доказательства вручения должнику определения судьи об открытии производства с копией искового заявления, что и предполагает представление в суд «відзиву на позов»,

3) и, наконец, – «околозаконный» вывод судьи:

«За таких обставин, суд вважає відповідачів належним чином повідомленими та можливим, за згодою представника позивача, розглянути справу на підставі наявних доказів, заочно, відповідно до статті 280 ЦПК України».

Учитывая настроения почтальонов, воодушевленных сотнями тысяч зарплат своего руководства, не удивительно, что повестка лежала на почте до истечения срока хранения.

Но такого основания считать повестку врученной, как истечение срока хранения, законом не предусмотрено.

Верховный Суд выразил свою позицию по данному вопросу в Постановлении от 25.04.2018 (дело №295/5011/15ц) следующим образом:

«У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін – один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду – передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Однак, ухвалюючи рішення в справі, суд першої інстанції зазначені вимоги законодавства до уваги не взяв, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_3 та її представника, щодо яких відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи, суд розгляд справи не відклав, причини їх неявки в судове засідання не з’ясував, порушив конституційне право ОСОБА_3 на участь у судовому розгляді, не забезпечив їй можливості надати суду докази та навести доводи,чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Апеляційний суд, зазначивши, що розгляд справи без участі відповідачів, які не були повідомлені про час та місце розгляду справи, є формальним міркуванням, не звернув уваги на те, що конституційне право на участь у судовому розгляді бути належним чином повідомленим про дату судового розгляду – не може бути формальним, це є порушенням зазначених вимог законодавства та підставою для безумовного скасування судового рішення і ухвалення власного рішення.

При цьому висновок апеляційного суду про те, що відповідачі свідомо не отримували повістки, реалізуючи своє диспозитивне право на участь у справі, був би правильним лише у разі, якщо було б доведено, що відповідачі, знаючи, що на їх адресу надійшов рекомендований лист з суду, не отримували його. Проте таких обставин судом не установлено».

Выводы Верховного Суда должны учитываться нижестоящими судами, но не в работе судьи Бельченко Л.А., например, в решении по делу №202/284/18.

Константин Устименко

848