Статьи
25.09.2018 15:32

Публичность и реестр судебных решений

Во многих случаях идентификация физического лица в судебном реестре производится элементарно, как по халатности или умыслу сотрудника суда, так и по противоречивости самого закона.

Хорошо известно, что найти текст нужного решения суда в реестре судебных решений для случая, когда неизвестен номер дела, – задача. Иногда практически невыполнимая. Но почти всегда – требующая массы усилий и изобретательности.

Проблема здесь в содержании и применении закона, установившего порядок создания этого реестра. В первую очередь – в запрете на идентификацию физических лиц, упомянутых в решении суда.

Почти столь же хорошо известно, что на самом деле во многих случаях идентификация физического лица производится элементарно, как по халатности или умыслу сотрудника суда, сохраняющему в открытой публикации запрещенную законом информацию, так и по противоречивости этого закона.

Простейший пример последнего – требование закона о полном названии решений международных судебных инстанций. Когда сторона в деле ссылается на такое решение, а оно, естественно, содержит соответствующую фамилию и пр., то не нужно особого усилия для вывода: (Лицо 1) ссылается на полученное им решение ЕСПЧ в деле «Фамилия этого лица против Украины», урегулировавшее спорные правоотношения. Следовательно, это и есть фамилия Лица 1.

Тут, выражаясь высокопарно, нарушается «дух закона».

Не менее глупо выглядит ситуация, когда для соблюдения этого духа нарушается «буква закона» и читаешь: «Решением ЕСПЧ в деле «(Лицо 1) против Украины».

…Недавно долго­долго искал в реестре судебных решений замечательное во всех отношениях определение Апелляционного суда Донецкой области по одному моему почти забытому иску (дело № 22­4815). Нашел, в конце концов: Reyestr.court.gov.ua/Review/10959166. А почему долго искал, легко понять из его содержания (полный текст – в реестреред.). Мне лично особенно нравится обозначение «Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_7 O. I.» (текст решения подается с полным сохранением стиля оригинала – ред.).

«… ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2009 р., яким в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про виконання договірних зобов’язань відмовлено.

В апеляційній скарзі ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на те, що рішення є незаконним, оскільки ухвалено особою, яка не мала права розглядати цю справу з наступних підстав: у 2000 році тодішній голова Кіровського районного суду Павловський задовольнив заяву позивача про відвід судді ОСОБА_8 на підставі здійснення нею, зокрема, коли у 2000 році вона була суддею ОСОБА_7, несумісних з законним розглядом справи № 2­52/02 вчинків.

При цьому тодішня Кіровська суддя ОСОБА_7 складала з тодішнім Бабушкінським головою ОСОБА_7 подружжя, яке у подальшому вирішувало свої стосунки у правовому полі через суд і у позаправовому полі через спільну доньку. Саме остання забезпечила додання до психологічної травми Бабушкінського ОСОБА_7 від його статевих стосунків з ОСОБА_9 ОСОБА_7 (той, хто хоч раз її бачив і чув, або читав її рішення, визнає очевидним наявність такої травми) суто фізичного його травмування шляхом вуличного побиття шпаною. Всі ці обставини процесуально закріплені у вищевказаній цивільній справі за позовом позивача до органів податкової служби, у цивільній справі про розірвання шлюбу вказаних ОСОБА_7 і у кримінальній справі стосовно нанесення тілесних пошкоджень голові Бабушкінського районного суду ОСОБА_7, що відповідно до ст. 61 ЦПК України не підлягають додатковому доказуванню.

… Суд, розглядаючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи в його задоволенні, виходив із змісту позовної заяви, в якої позивач зазначав, що у лютому 2007 року судді апеляційного суду Дніпропетровської області через посередника звернулися до нього з пропозицією наступного змісту: в зв’язку із закінченням влітку 2007 року адміністративних повноважень голови судової палати у цивільних справах ОСОБА_4 йому пропонувалося написати заяви до ключових осіб, від яких залежало призначення голови цієї палати, в яких вказати на дійсно існуючі проблеми у цій судовій інстанції з метою недопущення продовження адміністративних повноважень вказаної особи.

Для стимулювання таких дій йому було запропоновано «заробити гроші».

У результаті перемовин через того ж посередника, між сторонами була укладена усна угода – він направляє три заяви за узгодженими адресами (Президент України, голова Верховного Суду України, голова апеляційного суду Дніпропетровської області, який збирає на ОСОБА_4 окрему папку з компроматом).

У разі не продовження адміністративних повноважень ОСОБА_4, судді забезпечують задоволення хоча б одного з його цивільних позовів.

У лютому 2007 року він виконав свої зобов’язання, тобто направив за узгодженими адресами три заяви, стосовно не продовження повноважень ОСОБА_4.

У жовтні 2007 року, після оприлюднення настання вищезазначеної події він звернувся до посередника суддів з питанням щодо виконання взятих суддями на себе обов’язків, на що посередник відповів, що спосіб виконання обов’язків потрібно узгодити із суддями.

Суд, перевіряючи доводи позивача, який на підставі ст. 11 ЦК України просив суд зобов’язати відповідача виконати його договірний обов’язок в натурі, тобто прийняти законне рішення у хоча б по одній цивільній справі за участю його, як позивача, дійшов до висновку, що ОСОБА_1 не надав суду доказів, які б свідчили про те, що між позивачем та суддями апеляційного суду Дніпропетровської області укладалася будь­яка цивільно­правова угода.

… По справі вбачається, що судом була розглянута заява ОСОБА_5 про відвід судді ОСОБА_7., в задоволенні якої 17 лютого 2009 р. ухвалою суду було відмовлено. … У попередньому судовому засіданні, як вбачається, із журналу судового засідання, позивач ОСОБА_6 відводів не заявляв, був повідомлений про час і місце розгляду справи на 17 люте 2009 р.

При розгляді справи 17 лютого 2009 р. був присутній та давав пояснення щодо заявлених вимог.

Заочне рішення суду відповідає нормам процесуального права, підстав для скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. …».

ОСОБА_7, если судить по приведенному тексту «… тодішня Кіровська суддя ОСОБА_7 складала з тодішнім Бабушкінським головою ОСОБА_7 подружжя», был не просто судьей в первой инстанции, но одновременно и председателем Бабушкинского районного суда, а что совсем комично (или трагично) – еще и судьей Кировского районного суда.

Чуть отвлекаясь от основной темы, заметим, как хорошо в документе описана и общая атмосфера отправления правосудия, и отдельные личностные элементы этой атмосферы. И как донецкие, крышуя днепропетровских, фактически согласились, сами того не замечая, с утверждением истца: «муж и жена – одна сатана» (см. «…розірвання шлюбу вказаних ОСОБА_7»).

Непосвященному в те перипетии совсем уже невозможно понять – откуда взялись Особы 8 и 9; зачем скрывать общеизвестные сведения, что председателем палаты по гражданским делам апелляционного суда Днепропетровской области в то время была Тамакулова В. А.; наконец, как истец из Особы 1 превращался при заявлении отвода Особе 7 в Особу то 5, то 6.

И кстати, кто же эта тайная и нигде в тексте не фигурирующая Особа 2? По правилам порядковых чисел она быть должна, а ее нет! Явно какая­то чертовщина. Возможно даже, что это тот самый Сатана, который в этой истории воплотился в отношения данных конкретных «муж и жена», а то и в описанное правосудие в целом.

От Лукавого оно всё, ох, от Лукавого!

Возвращаемся к основной теме.

Автор полагает, что все описанные казусы, как и бесчисленное количество иных, при применении закона о реестре судебных решении неизбежны. Обусловлены они в первую очередь содержанием этого закона в части запрета на идентификацию физических лиц, как глубоко ошибочной, противоречащей фундаментальной правовой традиции публичности суда интерпретации права каждого на невмешательство в его частную жизнь.

Как говорится, заставь дурака богу молиться …

Обоснование такого мнения будет дано отдельно.

Владимир Заиченко

815