Письма
10.06.2019 10:44

Був сквер! І нема… майже

Закони держави розтоптані. А мусили б виконувати всі – і звичайні громадяни, і чиновники.

Завершення президентських виборів відразу ж ознаменувалося суспільною активністю певних представників народних мас.

Так, в Амур Нижньодніпровському районі обласного центру, на вулиці Передовій протягом наступних двох днів після 21 квітня потужна техніка доставила десятки залізобетонних плит (які вже були у використанні) у сквер, розташований між автобусними зупинками «Сквер імені Т.Г.Шевченка» та «Вулиця Паші Ангеліної».

Одночасно браві молодці з бензопилками почали валити сорокарічні дерева, а інші присутні – від разу ж взялися рити траншеї під фундамент і засипати їх шлаком.

Страшний, але правдивий літопис місцевого хамства, яке не змогли здолати ні Майдан, ні Революція Гідності, ні тисячі життів, загублених у горнилі подій останнього п’ятиріччя. Цей сквер повинен був мати назву від прізвища письменника земляка, за ступника голови ВАПЛІТЕ Григорія Даниловича Епіка (український письменник, перекладач і публіцист доби «Розстріляного відродження». Жертва сталінського терору – Енциклопедія «Вікіпедія»), автора роману «Перша весна».

У 80-ті роки колектив заводу гірничошахтного устаткування засипав тут глинища, висадив липи, акації, берестки. Почалися переговори стосовно виготовлення і встановлення тут бюста письменника. Але не стало заводу. Задум не по ховали, але і не реалізували у нових умовах. Міг звернути увагу на сквер інший земляк – колишній міський голова Іван Куліченко, але… Ну не побачила людина того, що мусила б побачити.

І ось тепер сквером розпорядилися окремі особи. На підставі яких дозволів, рішень, документів це все відбувається – ніхто не знає. Складається враження, що кидаються всі сили, аби спершу забудувати, а тоді узаконити незаконне.

Звичайно, не проблема встановити імена цих осіб, які у «каламутній» воді сучасних суспільних процесів виловлюють свою «рибу». Мабуть, не проблема встановити й імена їхніх «кришувальників». Але складається враження, що на рівні області, міста у нас немає Національної поліції, СБУ, фіскальної та екологічної служби, прокуратури.

Дурною манерою влади стало прийняття рішень без обговорень у громаді.

Дев’ять років тому тодішня міська рада виділила під забудову… цілий берег Дніпра – пристань «Кам’янку» родині Яцуб-Морозенків.

А за кілька сотень метрів звідси по дорозі на Сугаківку – цілий лісовий масив передали в оренду людині, яка наполегливо, роками рветься до вищих ешелонів влади (за чутками, Загіду Краснову – ред.).

Коли чуєш, що ми не живемо так, як у Польщі, Чехії, Німеччині, Нідерландах, – ніхто не говорить про розтоптані закони держави, які мусили б виконувати всі – і звичайні громадяни, і чиновники.

А ще – мусимо говорити про безкарність, яка заохочує до посадової розбещеності, перетворює чиновника в моральну потвору. Адже, щоб отримати дозвіл на знищення скверу, треба переступити через пороги багатьох кабінетів і знайти ну якісь неймовірні аргументи. Ті, які б перевершили ринкову вартість сотки землі, значимість земельної ділянки для майбутніх поколінь і ціну зеленому гаю у нашому екологічно напруженому районі.

Чи може я помиляюся?

Леонід Безуглий,
корінний амурянин,
член Національної Спілки журналістів України
907