Статьи
17.01.2020 16:56

«Перемога» і перемога зазнають поразок

Стоять з 16 грудня по цей день, як укопані, селяни з Январського під мехтоком. Чому?
Перемога не вчить так, як може навчити поразка.
Бернар Вербер,
французький письменник

У червні минулого року, практично відразу після обрання Володимира Зеленського Президентом України, йому було направлено зовсім короткого і стриманого на емоції та вислови, але відверто гнівного та з відчаю розпачливого листа, якого підписали 177 жителів-власників земельних паїв з Олександрівки Покровського району і самого райцентру, а саме того його крила, яке тут називають Сірківкою.

Читаємо в оригіналі – без правок орфографії, синтаксису і мови:

«Добрий день, шановний Володимир Олександрович! Ми, пайщики ТОВ «Відродження» (керівник Астіон Василь Миколайович), звертаємося до Вас за допомогою. ТОВ «Відродження» не розрахувалося з нами за оренду паїв за 2018 рік, і один з його посіпак пан Левченко сказав, що якщо за цей 2019 рік й будуть розраховуватися, то не будуть давати зерна. А в податкову подали документи, наче з пайщиками розрахувалися.

Ми дуже просимо допоможіть нам, це уже крик душі, ми просто уже й не знаємо, як та за що нам жити і тримати домашню живність, а також куди й до кого звертатися.

Ми дуже раді, що Вас обрали Президентом, і тепер Ви остання у нас надія. Люди хочуть отримувати гідну орендну плату і розірвати з ними договори.

За дорученням 177-ми сільчан, підписи яких прикладаємо на 16 аркушах – Олена Миколаївна Кралько. 26.06.2019».

То як гадаєте, допомогло це звернення селян? Точніше, допоміг обраний Президентом слуга народу Зеленський?

Висновок робіть самі: ще у вересні – минулого, ясна річ, року – все ті мешканці села Олександрівки та райцентру пишуть нового листа голові держави. Знову подаємо і його слово в слово, як він був написаний:

«Добрий день, шановний Володимир Олександрович! Приходиться нам, пайщикам ТОВ «Відродження» Покровського району Дніпропетровської області, до Вас звертатися повторно за допомогою.

Після нашого першого звернення від 26.06.2019 р. в Покровському відділенні поліції за фактом невиплати орендної плати за минулий 2018-й (тепер позаминулий уже – авт.) відкрите карне кримінальне провадження, але тільки й того. Бо на даний час працівниками поліції ніби здійснюються допити пайщиків у якості потерпілих, але кінця-краю цим допитам не видно.

А тим часом на даний час орендар знову перестав з нами, пайщиками, розраховуватися. Керівництво «Відродження» перш за все в особі Астіона Василя Миколайовича нікого й нічого не боїться. З нього як з гусака вода – жодна пір’їна не упала.

На наші неодноразові звертання у ТОВ «Відродження» його очільники повідомляють в усній формі, бо листування з нами принципово уникають, ніби зерно та кошти у підприємства відсутні.

Прохаємо Вас, Володимире Олександровичу, та підзвітні Вам органи влади посприяти нам у вирішенні цього наболілого питання.

Знову прикладаємо списки людей, на цей раз 96 осіб, за дорученням яких вдруге і звертаємося до Вас та дуже Вам дякуємо за допомогу – Олена Миколаївна Кралько. 19.09.2019».

Отож з великою надією на результативне втручання Президента України, з вдячністю йому звернулися і вдруге, це один бік медалі.

Другий – потерпає насправді чи не весь Покровський район. Туди ми мусили завітати у розпал новорічно-різдвяних святкувань – аж у той краєчок, котрий межує з Донецькою областю.

Не могли не завітати: там у село Январське та плюс ще у два села, які поруч, де понад чотири сотні власників земельних паїв, один пай тут в середньому складає 5 гектарів, передали теж свої ділянки в оренду ТОВ «Відродження». Свого часу наїжджали туди тічками агітувати за це селян, отож м’яко слали і солодко говорили. Але два останні роки – минулий і позаминулий – навіть не навідуються сюди, наче дорогу до людей навіки забули, «так їм пам’ять відбило».

– І ні за 2018-й, ні за 2019-й орендної плати ми в масі своїй не бачимо, як власних вух, – каже жіночка похилого віку Валентина Дмитренко. – Просимо, молимо, бо ж немає за що тримати ні курки у дворі, ні поросяти у хліві. Немає чим живність годувати, уже нічого у нашому селі не кукурікає і не кудкудакає, не мекає, не бекає і не хрюкає – тільки ми, люди, стогнемо і плачемо.

Ніхто нас захищати не збирається і не спішить. Все одно, що кинули чи й прирекли на голодну смерть. Ще точніше – на вимирання. У нас півсела вимерло народу уже. Чи візьміть сусідню Соснівку – ще недавно було там 132 двори, зараз лишилося 28-м.

– А якщо комусь і вдається з боєм вибити обумовлену договором плату, – повертається до пекучої тут для людей теми ще одна старенька бабуся, яка назвалася Галиною Володимирівною, – а для цього треба тяжко захворіти і вимагати на лікування від страшної хвороби, так знаєте, як унадилися ще й дурити з другого боку? Не зерном розраховуються, як написано договорами, а грошима.

Ось моїй сусідці і видали дві тисячі 900 гривень за тонну, хоч довелося їй докуповувати тонну ячменю за п’ять з половиною тисяч. Де справедливість? Думали, заткнули жінці рота, а вона навпаки мовчати тепер не може – готова разом з нами волати на весь білий світ і всю Україну, що наше село ж душать злочинці й бандити. І стояти до кінця, скільки сил на це у неї вистачить, готова.

Коротше, у селян тут скінчилося терпіння, і вони гуртом перекрили виїзд з мехтоку Январського відділення ТОВ «Відродження».

«Бо урожай у нашому кутку району видався нівроку, та його зібравши, – пояснив нам чоловік також поважного віку, – заходилися мерщій вивозити до зернини, лишень обсипаючи село наче в насмішку чи й щоб позбиткуватися над ним густою пилюгою, як половою».

І як прибуло сюди з Курахового п’ять КамАЗів, які завантажили насінням соняшнику, тонн 130 в них увійшло, люди й вийшли їм навперейми – заблокували дорогу живим ланцюгом.

 

Селяни блокують виїзд з мехтоку Январського відділення ТОВ «Відродження»

 

Доки з нами не розрахуєтеся, заявили, не випустимо жодної машини!

Заступили селяни на свою вахту протесту ще 16 грудня минулого року – і стояли, чергуючи загонами опору, день і ніч. І в День Святого Миколая, і на Різдво католицьке, і в напрочуд зоряну новорічну ніч та на Різдво Христове – стоять по цей день, як укопані, ні з місця не зрушують.

А все тому, що своєю впертістю на впертість селян відповідають очільники «Відродження»: другий рік поспіль не видають плату за оренду земельних паїв, ще й вустами одного «із прихвостнів самого пана Астіона» Олександра Петровича Левченка і керуючого відділком Олександра Пилиповича Левченка, а також «приблуди в район», як її уже називають, нині лівої чи правої руки в товаристві все того ж Астіона Світлани Назарчук зухвало й цинічно нагадують селянам, що обіцяного ж бо три роки чекають, а ви через два, мовляв, пір’я підіймаєте.

Це ж треба так зневажати людей і знущатися над ними, затівати новітній по суті голодомор – і ще страхітливіше, що у правовій наче державі! Але тим, кого давно й за людей не варто вважати, зухвальство сходить з рук…

* * *

Зовні схоже наче на те, що в Офісі Президента ще на першу скаргу таки відреагували. Інша річ – яким чином? Як на нас, дуже сумнівно: за старою схемою, пересилають «вниз назад по інстанціях» – повертаючи її практично туди і тим, хто перед людьми завинив.

Сьогодні нам достеменно відоме напрочуд швидкісне таки «приведення в рух» першого послання Володимиру Зеленському. А саме: 23.07.2019 р. скарга орендодавців ТОВ «Відродження» була розглянута в Офісі Президента, звідки її в той же день передали в слідче управління ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області, а звідти, теж в той же день, – в слідчий відділ Покровського відділення поліції, що дозволило, знов-таки у той же день, розпочати досудове слідство, внесене у Єдиний реєстр за ч.1 ст.190 КК України – шахрайство.

Уявляєте, як сучасні електронні засоби зв’язку швидко та хутко дають змогу втручатися і захищати зараз людей? Але чи допомогло це у даному випадку? Повірте: як мертвому припарка!

Хоч слідчий відділ Покровського відділення поліції ніби в темпі допитав 28-м осіб з тих 177-ти, які підписали петицію, і «вони дали свідчення, що кожен у приватній власності має одну або дві земельні ділянки, котрі перебувають в орендному користуванні ТОВ «Відродження».

І далі: «За договорами орендна плата виплачується до 30 листопада кожного року, однак станом на червень 2019 плату за використання своїх земельних паїв у 2018 році жоден з них не отримав. І це тоді, коли у відомостях, які «Відродження» подало у податкову інспекцію, стверджується, що з орендодавцями ТОВ розрахувалося у повному обсязі».

Наткнувшись справді на підступну аферу, слідство припиняє поголовне опитування підписантів листа до Президента і «вручає представнику ТОВ лист з вимогою надати копії матеріалів та документів, якими підтверджувалася б виплата орендної плати за паї в грошовому вигляді або сільськогосподарською продукцією, а також надати і копії бухгалтерських звітів та звітів до податкової за 2018-2019 рр.».

Як гадаєте, правоохоронці дочекалися затребуваних даних? Дзуськи. ТОВ згодом у суді своє ігнорування запиту стражів правопорядку пояснило двома причинами.

Перша – слідство не конкретизувало поіменно орендодавців, які його цікавлять, «а їх же загалом у «Відродженні» понад 4 (чотири!) тисячі».

Отож якщо, мовляв, мало готувати матеріали на всіх, то «до наміченої дати не вистачило б робочих днів це зробити» – уявляєте цинізм «гумору», до якого вдалося горе-товариство? До суду ж справа дійшла тому, що слідству нічого іншого не залишалося, як подавати в нього своє клопотання, «погоджене з прокурором Покровського відділу місцевої прокуратури про тимчасовий доступ до речей і документів, а саме до списків власників земельних ділянок, а також відомостей, журналів, видаткових накладних щодо орендної плати в 2018-2019 роках».

І зрозуміти неважко, чому саме ці документи зацікавили слідчу Людмилу Максимову. У своєму клопотанні вона пояснила, що «встановити обставини кримінального провадження за колективною заявою, надісланою до Офісу Президента, у зв’язку з тим, що ТОВ не розрахувалося за оренду землі в 2018 році та в 2019 також розраховуватися не збирається, можливо лише при вивченні інформації щодо розмірів прибутків, отриманих товариством у результаті оренди ділянок, та розмірів видатків, в тому числі і на видачу орендної плати орендодавцям».

Більше того, «встановити істину, як і осіб, якими було вчинене кримінальне правопорушення, можна на підставі інформації, яка міститься у бухгалтерських звітах, відомостях та накладних та інших господарських журналах і документах».

На що представник в суді ТОВ «Відродження» Анатолій Халінбаджах заперечив, спершу витлумачивши так, ніби «вимоги, зазначені у клопотанні, є необґрунтованими і спрямованими на те, щоб з невідомими цілями здійснити втручання у господарську діяльність господарства».

Та коли прокурор Віталій Литвиненко відкинув подібні підозри, якщо й не звинувачення, то висловився представник ТОВ ще грізніше: не інакше, як правоохоронці, на його думку, замислили рейдерське захоплення, і квит.

Зрозуміло, як перше, так і друге за чисту монету сприймати було б за межею здорового глузду, тому суддя Олена Чорна, уявіть собі, знайшла… інші аргументи, аби відмовити слідству у дозволі «ритися у бухгалтерських зведеннях і звітах».

Встановила, по-перше, наче у клопотанні достеменно не вказано, до яких саме документів необхідно надати тимчасовий доступ, «а лиш подаються їхні загальні ознаки» – «не вказано назви цих документів, види звітності і так далі».

Суду, коротше, з одного боку не вистачило розуму в голові зрозуміти, «в яких конкретно документах міститься інформація щодо виплати орендної плати», а з другого – він дійшов висновку, наче «прокурором і слідчим не доведено, яким чином відомості із невизначеного кола документів, доступ до яких просять, можуть бути використані як докази в даному кримінальному проваджені за фактами невиплати кільком тисячам жителів Покровського району плати за оренду їхніх паїв».

Свою чорну ухвалу Олена Чорна винесла 28 листопада минулого року – не звернувши увагу, що через два дні, 30 листопада, стікав уже другий поспіль термін виплати селянам орендної плати, яку їм з викликом і нахабним чином не виплачували. І таким робом умисне загнала слідство в глухий кут, з якого, схоже, уже дійсно ні туди, ні сюди. Або хай тепер спробують «схопити винних за хвіст»!

Але чи не здається вам, що це насправді підла й підступна гра в жмурки, якщо так можна сказати, як судочинців, так і правоохоронців порізно і разом, мета якої – остаточно пошити покровський люд у дурні? Нам здається.

Більш того, ми у цьому на усі сто відсотків переконані. Коли і судді, і грізні поліцейські не ловлять гав, поки в Україні на кожному кроці безлад, і перебувають на службі, причому вірнопідданій, у сучасних земельних магнатів-супостатів. Як можна також сказати, що аж бігом і спотикаючись обслуговують гнобителів селянського люду. А зупиняти їх не те що не квапляться чи не ризикують – з ними натомість заодно.

Лише два факти, котрі про це свідчать.

Перший: знайшовся у Покровському чоловік-боєць, котрий не злякався очолити тут масовий похід на злісних неплатників орендної плати за земельні паї. Це Володимир Федотович, який своє прізвище – Правда – виправдовує сповна.

За невиплатою ще за 2018-й він одного разу підняв і вивів на бунт та повстання понад 750 ошуканих земляків. Це відбулося у тому крилі райцентру знову, який зветься Сірківкою, бо саме тут 347 літ тому козацький кошовий отаман запорожців Іван Сірко здобув перемогу над турками. То з тих пір, тепер кажуть покровчани, «оце вперше і Володимир Правда підняв народ проти земельного магната-завойовника в особі Василя Астіона, який «контролює» ТОВ «Відродження».

 

На землі, де бунтують зараз проти земельного магната-завойовника селяни, 347 літ тому козацький кошовий отаман запорожців Іван Сірко турок розбив (іллюстрація – Uamodna.com)

 

То сталася спроба якщо не придушити, так залякати народного ватажка-бунтаря – одного пізнього осіннього вечора у двір Володимира Федотовича зробили постріл з гранатомета і поцілили в гараж з автомобілем в ньому. Спалахнула пожежа, від якої могло згоріти усе село.

Ні, Правду не залякали, а пожежу загасили. Але правоохоронці й пальцем не поворушили, щоб знайти зловмисника. «Хіба ти не розумієш, – зашепотіли-зашипіли йому як ті змії, – з ким зв’язався?». Краще, мовляв, замовкни, поки не пізно, глибше заховайся і не ризикуй, бо буде гірше – можна ж і в житловий дім поцілити!

Другий факт – позов соратниці Правди Любові Василівни Ганзулі. Жінка не стала покірно терпіти збиткування над нею, і «звернулася до суду з вимогою стягнути з «Відродження» на її користь заборговану орендну плату за 2017-2018 роки у розмірі 26 тисяч 534 грн і при цьому достроково розірвати договір оренди її земельної ділянки».

Не знаємо, був це випадковий збіг чи навмисна «наука», але буквально 15 жовтня минулого року Покровський районний суд під головуванням все тієї ж Олени Чорної, по-перше «з’ясував, що позивачка в період до 30.11.2018 р. отримала частину орендної плати у вигляді цукру 30 кг, що еквівалентно 318 гривням», отож нехай скаже спасибі хоч за це, а по-друге, «сам по собі факт несвоєчасної плати у повному обсязі не свідчить про систематичне і злісне невиконання відповідачем договірних зобов‘язань і не може бути підставою для припинення укладеного договору».

Присудила себто Чорна, не моргнувши безсоромними очима, залишатися Любові Ганзулі в кабалі, як у кріпацтві, зі своїм земельним паєм. Причім, без права мати з нього регулярний і максимальний у її пенсіонерський вік зиск.

Що ж, гроші багатіїв засліпляють очі Феміді, і, мабуть, дійсно важко з цим якось бороти ся чи протистояти цьому. Тільки нам здається, що сучасні багатії погано вчилися у школі. В усякому випадку неуважно читали твори укра їнських класиків літератури. У Панаса Мирного селяни не лише ревли, як ті воли біля порожніх ясел. Сміємо нагадати, що коли у них уривався терпець, ой як ще й палили панські посіви пшениці і жита.

 

ЖУРНАЛІСТСЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ:
ЖЕБРАКИ І КРІПАКИ НА ВЛАСНІЙ ЗЕМЛІ

Настав момент сказати, що автор даної публікації родом з Покровського. І дуже добре знає, звідки взялося, як вродило тут товариство «Відродження»? В нього перетворила кучмівська аграрна реформа знаменитий свого часу на весь Радянський Союз колгосп «Перемога».

Ви зараз вперше дізнаєтеся факт з розряду сенсаційних і унікальних: у їдальні кремлівським небожителям в часи Леоніда Брежнєва постачався твердий сир, виготовлений на Покровському сирзаводі винятково з молока, одержаного від корів колгоспу «Перемога» – «Побєда», як тоді вперто й наперекір місцевим писали у російськомовному вигляді. А з 1936-го і по 1988-ий, отож 52 роки, але з перервою на Вітчизняну війну, очолював його легендарний новатор сільськогосподарського виробництва і Герой Соцпраці Іван Григорович Кісенко – людина, яку за свого соратника і однодумця вважав і цінив народний академік, селекціонер і лауреат багатьох премій та двічі Герой Соцпраці Терентій Семенович Мальцев, якщо хтось ще пам’ятає у нас його ім’я.

Так от, сталася окрема й цікава історія, чому «Перемогу» перейменували у ТОВ «Відродження». Бо тут ніколи – чуєте, ніколи! – за всю багатовікову історію не жили підневільні та кріпаки, а тільки горді і вільні люди землі та невтомної праці на ній, котрі знали собі ціну і були наділені неймовірними почуттями власної гідності. Не те що в обиду себе не давали – завжди були заможними і ніколи не були бідними. Оскільки усі як один не гнулися ні перед ким, зате власними землеробськими трудами нівроку забезпечували себе і свої сім’ї.

То коли розганяли «Побєду» (в лапках), перші засновники на її місці товариства з ініціативи їхнього лідера Івана Лободи завели мову, що тепер треба «усім нам здобувати нову перемогу – без лапок». А для цього, мовляв, і належить повернути кожному, відродити в собі таланти і здібності справжніх і ретельних, ефективних господарів своєї землі – отож і нарекли новоутворене товариство «Відродженням». З надією та жаданою мрією відновити тут свої хліборобські роди і традиції як для себе, так і для своїх дітей і онуків знову на багато віків.

Звідки тільки людям було знати й боятися, що насправді багатообіцяюча земельно-аграрна реформа в Україні піде раптом виворіт-навиворіт, якщо не зафурчить і вверх п’ятами. Що на ділі заходилися не серед селян шукати надійних власників і господарів землі, а натомість силоміць нав’язувати їм якихось лже-спроможних ніби інвесторів з мішками грошви і валюти, котрі наче ледве не озолотять сільський народ.

Як результат цього викривленого процесу – пішло «Відродження» по невідомих руках претендентів у земельні барони, породивши тут сумну приповідку, що було село як село, а приїхало у нього одне мурло, і села як не було.

Замість обіцяного розвою-відродження почалося, навпаки, виродження. І кінець-кінцем пристало до покровського берега надій невідоме до пуття місцевому люду якесь сільгосппідприємство з вирощування зернових і олійних культур «Дніпроагроальянс». На чолі, як легко тепер здогадатися, з головою ради директорів і засновників групи компаній «Dnipro Agro Group» Василем Астіоном.

Хто ж він такий, Астіон Василь Миколайович? Син не просто міліціонера, а генерала міліції Миколи Астіона, який свого часу очолював Київське обласне управління боротьби з організованою злочинністю і геть не кращим чином «засвітився» у скандалах навколо так званої «справи перевертнів» і вбивства журналіста Гонгадзе.

Не дивно, що Василь-син генерала також пішов слідами батька-генерала. У тому розумінні, що успішно закінчив Національну академію внутрішніх справ України і здобув спеціальність правознавця. Одначе обрав за краще і вигідніше займатися на перших порах хоч якимось бізнесом, згодом зупинивши свій вибір на аграрному.

І відразу скажемо, що на цій ниві досяг він доволі «пристойних непристойних» успіхів: починав з контролю над 2,5 тис. га, а зараз – за останніми, принаймні, даними, які є у нашому розпорядженні – земельний фонд так або інакше підконтрольних Астіону господарств сягає понад 50 тисяч гектарів.

Але яким побитом Василь Миколайович «вибився у солідні колодочки»? О, якби знали це покровчани раніше, точно, і не сумніваюся, що вже коли він вперше до них завітав, перекрили б усі три головні шляхи-дороги – на Донецьк, Запоріжжя і Дніпро, які зв’язують Покровське з навколишнім світом. І нізащо не впустили б Астіона-сина у свій район!

Забігаючи наперед, висловимо своє переконання, що у справді правовій і демократичній державі давно б Василь Миколайович мав сидіти на нарах.

Якщо хочете знати, і сьогодні Астіона судять у Жовтневому райсуді обласного центру як учасника чи й організатора банди рекетирів, яка силоміць відібрала у їх законних власників вісім аграрних фірм, товариств і підприємств.

Чого варта лише історія з силового захоплення ПП (приватного підприємства – фермерського господарства) «Пектораль», яке на базі колишнього потужного колгоспу-КСП ще на зорі земельної реформи у Нікопольському районі створив відомий і досвідчений аграрій Олег Севідов.

Не секрет, що на Севідова Астіона і його найближче оточення нацькував – ще будучи головою Дніпропетровської ОДА – Олександр Вілкул. Але чи може це служити виправданням «земельному барону», як «величають» уже Астіона на Дніпропетровщині, якщо в результаті він загарбав більше, ніж на мільярд гривень чужого майна?!

Інша річ, що Олег Севідов досі не може домогтися справедливості. І тільки з тієї причини, що звісний своєю корисливістю суддя Сергій Мельниченко з усіх сил старається… «відмазати» підсудного Астіона.

Втім, окрім судді, й прокурори аж зі шкіри лізуть, аби вигородити «патрона». Або точніше вони міняють один одного з необхідною регулярністю, щоб раз-у-раз все починати спочатку – і так до безкінечності зволікають з завершенням процесу. І погоджуються з судом, наче призначати економічну експертизу, аби визначити точно, наскільки обікрадено бідолаху Севідова, не має потреби. А знаєте – чому? Коли експерти назвуть точнісіньку суму, вирок підсудному до ведеться виносити не за ч.2, а за 4-ю ст.189, яка передбачає набагато суворіше покарання – до 12 років – з конфіскацією майна.

Та й судити Астіона муситиме колегія у складі трьох суддів, а не одноосібно Сергій Мельниченко. Річ же поки що у тім, що ніякого вироку Астіону виносити і не збираються. Якщо вірити журналісту Вадиму Климентьєву, котрий ще позаторік друкував своє журналістське розслідування «Злодії мають сидіти в буцегарнях. Рейдери і корупціонери там же!», всі у правоохоронних органах області в один голос запевняють, наче «рано чи пізно, а Астіон сяде, нікуди він не дінеться, але… не сьогодні – сьогодні треба терпляче чекати».

* * *

Отож у Покровському районі люди й опам’ятатися справді тут не встигли, як ТОВ «Відродження» прибрало до своїх рук земельні наділи і на глинянській околиці районного центру, і через річку Вовчу в Олександрівці, і в Дібровій у бік Донбасу та Водяній під Чаплиною, нарешті і аж за Дібрівським лісом у селі Январському. І всюди народ плаче і стогне, що їхніми земель ними ділянками ТОВ користується, як йому заманеться, а платити за оренду не те що не бажає – «упирається, наче очманілий віл, або звивається й викручується, мов змія».

Ось зібралися скривджені «Відродженням» і в Глиняній. Себто зібралися люди, серед яких автор цієї публікації виріс і яких знає якщо не змалечку, то з підліткового віку. У них ситуація ще фатальніша, ніж у колишній «Перемозі».

До приходу сюди «Відродження» тут існувало своє ТОВ «Батьківщина». Котре зараз ніби перебуває у стадії ліквідації, хоч в реєстрі суб’єктів господарської діяльності стверджується, що нічого подібного – ніякого такого процесу його ліквідації не відбувається.

Однак зрідка з Дніпра сюди приїжджає директор ТОВ «Батьківщина» якийсь В’ячеслав Зубков, і усім, у кого договори оренди земельних ділянок залишилися ще з «Батьківщиною», каже, що «Ми банкроти , нам платити ні з чого, звертайтеся у «Відродження». Люди – у «Відродження», а там їх піднімають навіть на глум: «Причім тут ми? Ваші паї в суборенді у нас, за неї ми сповна з «Батьківщиною» розраховуємося – тому вимагайте від них свою плату».

Отаке «замкнене» коло для глинянців підсунула зла доля. Коли про дочасне розірвання договорів оренди ще й не заїкайся. Тобто до Астіона потикатися безкорисно, бо це не він два роки не платить за оренду, приміром, Любові Сновальовій, а В‘ячеслав Зубков. В’ячеслав же Олександрович, який у зв’язку з ліквідацією підприємства «прийому не веде», зі свого боку теж гнівно ображається, коли йому якісь пайовики, випадково спіймавши на ганку чи схопивши за поли на вулиці, морочать голову. Надіється, що за петельки не схоплять ніколи.

А марно, скажемо ми вам і застережемо Зубкова. Народ потихеньку прозріває, що на Бога надійся, наче він неодмінно покарає, однак сам не вагайся. Хоча мої земляки-глинянці стримуються в цьому.

Особливо стосовно пана Астіона. Знаєте, що я почув від Наталі Плохої, Олександри Кудімової та інших своїх давніх знайомих? Що так, були у Києві при владі і Порошенко Петро, і прем’єр Володимир Гройсман, але не вони… правили бал. Правив і править досі Україною Василь Астіон. Чому ви так думаєте? – запитав я людей.

А той Астіон, сказали вони, як не пробивна стіна – хоч з гармати гати, нічим його не візьмеш. Скільки не скаржилися з Покровського на нього, з Києва верталися відписки, наче «наш земельний феодал в усьому правий, а нам зайве нарікати на нього». Шукали правди в прокуратурі, прокуратура словами Астіона переконувала нас, наче істина на його боці. Несли також позови до суду – суди виносили рішення на його користь. Хоч головою бийся об цю стіну, тобто об Астіона – земельного барона, його кривди завжди зверху.

Так хто головний сьогодні в Україні?

– Нам немає чим годувати курей і свиней, ми давимося у кращому разі дешевими пластмасовими ковбасами, – підвів риску Микола Лаврущенко, якого переживання за скруту довело до інсульту, – а Астіон знущається над нами, і ніхто в Україні не може поставити його на місце та привести до тями.

 

І ТРИ ПІСЛЯМОВИ, ЯКІ ЛИШЕ ПОСИЛЮЮТЬ БЕЗНАДІЮ

Потреба ось в зв’язку з чим виникла писати відразу ще й три післямови: нечуване самоправство нинішніх управителів «Відродження» – це далеко не єдина біда, від якої страждають на славній і гордій колись Покровщині. А це зайвий раз доводить, що селян ні хто нині насправді не захищає і в найближчий час захищати не збирається.

Тобто часті обіцянки на цей рахунок з боку тих, хто приходив і приходить до влади в Україні – безпрецедентна і безсоромна неправда. Брехня. Навмисний, якщо хочете, обман. Бо як розказали земляки мені на Глиняній, «прокуратури і відділення Національної поліції на місцях давно обернулися у банди і штаби організованих злочинних угрупувань», котрі глумляться над народом, як хочуть, «а суди доводиться боятися, як вогню, бо вони перебрали на себе функції поневолювачів людей в угоду новоявленим поміщикам та панам».

І от перша післямова – про Дніпропетровський кінний завод №65, який колись теж, як і Івана Кісенка «Перемога», був гордістю Покровського району.

Обнародуємо ще одну сенсаційну новину для вас: у шістдесяті роки минулого століття спортсмени-кінники більше, аніж десяти країн світу, виступали на чемпіонатах планети й Європи та Олімпійських іграх на конях, яких вирощував кінзавод № 65. І за продаж яких приносив у казну всього Радянського Союзу валюти більше, ніж усі разом металургійні заводи Дніпропетровської області.

А сьогодні завод у стані розвалу. Що, люди тут перевелися, розгубили свої здібності і трудові навички? Ні, у Києві клерки та бездарні чиновники захотіли жити на широку ногу, не виїжджаючи зі столиці: усім кінзаводам України – уткнули таку дурню – надали статус Дочірніх підприємств, якими править тепер і поганяє Державне підприємство «Конярство України». У Києві на асфальті йому видніше, як вирощувати та доглядати скакунів і рисаків у селі Вишневому на Покровщині.

 

Кінзавод № 65 (фото – Golos.com.ua)

 

Сьогоднішній фінал – три останні місяці попереднього року працівники кінного заводу не отримували заробітної плати. Не виплатили її їм і напередодні новорічних та різдвяних свят. То люди не стерпіли і перекрили, як повідав нам голова профкому кінзаводу Віталій Купраш, стратегічну трасу – автомагістраль Донецьк-Запоріжжя-Сімферополь.

І що ви думаєте? Виїхали до них начальник районного відділення поліції і новопризначений голова РДА – слуга народу Анатолій Аванісов, і сказали, що «стійте тут хоч до самої весни, вам від того ж і буде холодно та жарко». Бо вони пустили автотранспорт через Верманський міст, тобто в об’їзд через станцію Мечетну – хай там дорога гірша та рух однак не зупиниться. Отож чого селяни своїм пікетуванням доб’ються?

А селяни кінного заводу № 65 перечекали свята, не стали псувати народу настрою у різдвяні дні, і з минулої п’ятниці взялися провчити «розумну» владу – вишикувалися живими стінами через в’їзди у Покровське з усіх трьох боків. Ні на Донбас, ні з Донбасу тепер не проїдеш, ні на південь чи з півдня через Запоріжжя. Як і в обласний та з обласного центру також. Взяли Покровське в блокаду.

А скільки можна дійсно дивитися нечестивцям у зуби? Пора давати відсіч й по зубах.

* * *

Далі доречна і друга післямова, оскільки вона пов’язана з дорогами. З тими, які перекрили сьогодні пригнуті в жебраків кінзаводівці. Справа у тім, що ми з Дніпра добиралися у Покровське через Запоріжжя – накинувши гак мало не в півсотні кілометрів більше, ніж якби подорожували традиційним шляхом через Синельникове і Васильківку.

А все тому, що за разусі покровчани і їздять в область та з області аж через сусіднє Запоріжжя. З одної-єдиної причини: звична дорога у такому наразі стані, що цілими і неушкодженими машини з неї не повертаються. Розбита настільки, що уже й дорогою її називати язик не повертається.

Настільки таки потрощена і зруйнована, що а хто з Дніпра – чи в Дніпро назад – вирушає з північно-східних сіл Покровського району, той мусить тримати курс через Павлоград майже до кордону з Донецькою областю, щоб аж там звернути до берегів Вовчої. А це й на усі 70 км більше.

Коротше, все одно нині, що обласне Дніпро відгородилося, відмежувалося від Покровщини непроїзною-непрохідною автомагістраллю. Щоб ні звідти ніхто не надоїдав, ні туди їхати не доводилося рятувати народ. Не інакше, як уже зараз ладні сприймати район за безлюдний «острів». Тільки просто як винятково вотчину пана-поміщика Василя Астіона.

 

Керівник ТОВ «Відродження» Василь Астіон (справа) та Андрій Смирнов, теперішній заступник керівника Офісу Президента України (фото – Facebook)

 

* * *

А третя наша післямова – на захист фермера Вадима Дикусара. Чоловіка, який в пам’ять про колись славний колгосп Івана Кісенка «Перемога» своє фермерське господарство назвав «Перемога нова».

А сьогодні він опинився в становищі банкрута. З тієї причини, розповідає Вадим Сергійович, що придбав торік – за порадою і участю свого давнього і постійного дистриб’ютора «Суффле Агро Україна» – гібридне насіння соняшнику бренду Pioner (Corteva). На 50 доларів дорожче заплатив за кожен мішок, ніж платив раніше за насіння фірми «Syngenta», яке давало пристойні урожаї. Але фермера запевнили, що Pioner набагато врожайніший, а головне – значно стійкіший до захворювань, зокрема й до соняшникової іржі. Одначе сталося зовсім навпаки – якраз іржа нанівець звела урожай. Вертати фермеру кредит катма тепер з чого. І хоч має Вадим Сергійович висновки обстежень спеціалістів, що його вини нема, постачальник одначе й слухати не хоче прохання відкласти погашення боргу у часі. Уперто стверджує, що він, у свою чергу, відповідальності за якість – точніше за неякість – не несе. Плати сьогодні – і баста.

А це значить, що розрахуватися Дикусару негайно – значить, він банкрут. Чого майже неприховано й домагається фірма «Суффле». Уже подала позов до суду, аби з фермера стягли взяту в кредит суму. І це тоді навіть, коли фермер не відмовляється повернути борг, прохає лишень єдине – реструктуризувати його йому.

Чи зможе Вадим Сергійович самостійно захиститися і відстояти свої інтереси? У тім то й річ, що але чому у подібних випадках сільські товаровиробники у нас залишаються наодинці зі своїми проблемами, без підтримок і гарантій держави та її уряду?

Навіщо Україні уряд та галузеве міністерство, якщо вони безпомічні вказати від порогу геть фірмам-постачальникам зокрема насіння сільгоспкультур, котрі не несуть за його якість ніякої відповідальності? Хіба не питання, риторичність якого очевидна? Безглуздість, беззубість держави тим паче!

 

ПРИ ЦІЙ НАГОДІ ВІД РЕДАКЦІЇ

…У лютому минулого року газета «Свідок подій Синельниківщини» чорним по-білому писала, що «безпрецедентні земельні скандали і конфлікти охопили всю Дніпропетровську область: тисячі людей тут не можуть добитися законних виплат за оренду своїх земельних ділянок. ТОВ «Відродження» та ТОВ «Дніпроагроальянс», які контролюються їх директором В. М. Астіоном і з якими селяни – власники паїв уклали договори оренди, досі не видали орендодавцям ні обіцяних грошей, ні вирощеного зерна натурою».

І далі:

«Наразі там і тут ситуація яка? Пайовики не можуть передати нікому іншому в оренду свої наділи, але й не отримують плати за їх використання агрофірмами Василя Астіона».

Нарешті нам достеменно відомо й те, що у тому ж лютому минулого року група київських юристів-адвокатів від імені землевласників-пайовиків відразу кількох районів, а саме, крім Покровського, ще Межівського, Солонянського, Петропавлівського, Васильківського і Синельниківського, підготували позови до суду з вимогою витребувати орендну плату і розірвати на цьому договори оренди з «Відродженням» та «Дніпроагроальянсом».

Уявіть собі, суди дружно відмовили позивачам «у задоволенні їхніх вимог». Як таким, які наче не мають ні прав, ні підстав відстоювати свої інтереси.

Тому давайте, шановні наші читачі, разом чекати, яка ж буде реакція, а головне поміч від Президента Володимира Зеленського!

Микола Нечипоренко,
«Фермер Придніпров’я» від 15 січня 2020 року № 2 (133)
4093