Статьи
21.02.2020 18:52

Наразилася коса на камінюччя

Про зверхність у суперництві за домінування яхт-клубу над Гребним каналом.

Бажаючих перетворювати природу вистачало у всі віки. Скільки існує світ, стільки не переводяться смільчаки приручати його собі. З цієї причини й поготів, там і тут завдавши оточуючому середовищу ого-го як занадто багато непоправимої шкоди, ми сьогодні пожинаємо гіркі плоди.

На пам’ять відразу приходить «проект віку», який збиралися втілити у колишньому Радянському Союзі: повернути течії у руслах сибірських річок Об, Іртиш і Тобол з півночі на південь – від Льодовитого океану в посушливі райони Казахстану та Середньої Азії. Пригадуєте цю епопею з «перекидання річкових стоків назад», котру ще у 60-ті роки минулого століття дійсно обіцяла радянському народу Комуністична партія і піддана їй Рада Міністрів СРСР! Була навіть оптимістична книжка «Про наповнення водою Арало-Каспійської низовини для поліпшення клімату прилеглих республік».

Що особливо Аральське, а також Каспійське моря треба було рятувати, й по цей час цьому ніхто ж не перечить. Однак явно якимось іншим чином. Бо зараз цілком закономірно вчені та екологи стверджують, що велика хвала та подяка тим, хто в останній момент дав відбій далекому від здорового глузду задуму. Інакше наслідки були б ще більш фатальними, ніж від того нині, що ми ще раніше перегородили греблями гідроелектростанцій свій Славутич-Дніпро.

Втім, куди гірше те, що охочі перетворювати виплекане матінкою-природою не зникають до цих пір. Зовсім прикро та обидно, що не зникають не десь там, а в першу чергу тут у нас. Причому маємо факт сверблячки експериментувати знову з Дніпром. І не десь далеко, а у Дніпропетровській області, на південній околиці обласного центру мало не десять років уже поспіль вздовж і впоперек перегороджують русло головної річки України, змінюючи напрямки течій у її каналах і рукавах.

Коротше, перед поворотом течії Дніпра, за яким починалися колись і уже було видно легендарні дніпровські пороги, та й чути, як ревів та сердито хвилю підіймав ревучий, було теж, тепер не інакше, як заходилися закладати нові й рукотворні на цей раз «пороги».

Забігаючи наперед, прямо скажемо: якщо вчені з усіх сил калатають у дзвони, що Дніпро поволі перетворюється на стічну канаву, то у місті, яке нині гордо носить тільки його назву, знайшлися мастаки допомагати річці «у цьому ділі і напрямку». Гатять, засмічують Дніпро, що він аж від острахів і переляків замовкає, уповільнюється і зупиняється.

А мова іде про геть унікальний відрізок річки, котру в давнину називали Бористеном – або Борисфеном, як трохи пізніше почали її величати. Це звідси, де в круте «коліно» Дніпра вливається Самара, він віками немов з-за «рогу» розганявся, щоб нижче долати пороги.

І що цікаво: зверху й знизу рукавами, з одного якого витікала, а в другий, нижній впадала річечка Шиянка, утворював щось на зразок острова, котрий згодом дістане назву Огрінь. То на цім острові ще у ІV-ІІІ тисячоліттях до нашої ери існували поселення древніх племен, які займалися землеробством, скотарством і мисливством та мали й торгівельні зв’язки з довколишніми землями, дістаючи аж до середземноморських.

Далі, за свідченням археологів, тут сягали розквіту в ХІ-ХІІ віках городища Київської Русі, а пізніше – запорозьких козаків.

В одному з рукописів, датованому 1576 роком, згадується «городище Самарь в гирлі Самари на Дніпрі». Чи не його і слід вважати виникненням колишнього Катеринослава, а сучасного Дніпра?

Хоч облишимо далеку історію. Як лівобережний огрінський острів, так і правобережна Кам’янка, де жили смільчаки-лицарі – лоцмани Дніпровських порогів – це по суті неповторна й благодатна перлина всього Дніпра, котра не має аналогів в межах усього Європейського континенту.

Чим теж цей куточок українських степів цілі віки становив і становить зараз їх цінність та природне багатство. І вже у попереднє століття став гордістю й окрасою не тільки Дніпра-Дніпропетровська, а всієї України. Навіть більше – і всього колишнього Союзу, який, хоче хтось цього чи ні, ще недавно існував. І ось яка у ньому сталася історія у 1970-х роках, напередодні ХХ Літніх олімпійських ігор, котрі мали відбутися у Західнонімецькому Мюнхені.

В одному з довідників, укладених спогадами дніпропетровських в минулому партійних та радянських, як тоді казали, діячів, читаємо:

«Несподівано вияснилося, що для тренувань та підготовки веслувальників (академічна гребля, байдарки, каное і так далі) в СРСР практично відсутні були гребні канали міжнародного класу. Існував один-єдиний в Крилатському у Москві, який більш-менш відповідав необхідним вимогам та параметрам, і все. При цьому московський, як вважала більшість спортсменів, мав «важку» воду – через мулясті там грунти. Як завжди чи бодай часто тоді ситуацію викликалася рятувати Україна. Згадали, що у середньому Придніпров’ї вода «легка», стрімка і швидкісна, а все тому, що грунти піщані».

Як не важко тепер здогадатися, вибір будувати гребний канал високого рівня припав на описаний нами відрізок Дніпра на околиці тодішнього нашого Дніпропетровська – «оскільки кращого місця були не знайти». Так вирішили спортивні «верхи» у Москві.

А втілювати ідею довірили дніпропетровській владі. Не забезпечивши її фінансуванням, оскільки «вибити» незаплановані кошти для доволі масштабного будівництва в Радянському Союзі було доволі складним, майже нереальним завданням.

Як згадував один з заступників тоді голови міськвиконкому Олександр Валовик, довелося звертатися до земляка Леоніда Ілліча Брежнєва, який уже очолював Комуністичну партію СРСР. Далі читаємо:

«Потрапити на прийом до Брежнєва було дуже нелегко. Чекав я на цей момент три дні. А зустріч тривала, мабуть, менше трьох хвилин. Брежнєв покликав свого помічника, теж нашого земляка, вихідця з Дніпродзержинська Георгія Цуканова, і наказав йому: «Діло хороше. Я благословляю. Але під твою відповідальність. Щоб я не переживав, що ти його зірвеш – зрозумів?». Гроші ж надто швидко Цуканов знайшов в «Спортлото» – 68 мільйонів рублів».

 

Картки радянського Спортлото (фото – Тimelottery.ru)

 

Так у нашому обласному центрі незабаром з’явився гребний канал, який згодом, під час підготовки уже до Московської літньої Олімпіади 1980 року, був однозначно визнаний найкращим в Радянському Союзі і одним з кращих в Європі та світі. Власне, цілий водно-спортивний комплекс – окрім гребного, так званий обвідний канал і три коси, одна з яких сягнула трьох кілометрів і стала улюбленим місцем відпочинку городян.

Усі три коси з’єднала насипна дамба. А вище цього комплексу незабаром з’явився і водно-лижний стадіон. Мало яке місто України та і всього Союзу як тоді, так і до цих пір має подібну водно-спортивну арену. У незалежній нині Україні її можна вважати візитною карткою і гордістю.

Що вона мальовнича і гарно продувається вітром, це одне діло. Друге ще суттєвіше: сам гребний канал з обох боків надійно захищений лісовими насадженнями, і це робить його прийнятним для спортивних баталій – тотожним для веслувальників, незалежно від того, на яких доріжках випадає їм виступати. Тобто перегони для всіх тут рівні.

Але уже в перші літа існування каналу почали даватися взнаки зміни, які загалом переживав і переживає досі наш Дніпро. Зверху й донизу загачений греблями гідроелектростанцій, він втратив колишню свою стрімку течію, а далі через надмірне забруднення як шкідливими стічними водами, так і всілякими твердими відходами, а також й отруйними речовинами, Славутич особливо у літню спеку все дужче і дужче потерпає від так званого цвітіння зеленими мікроводорослями. І не лише «малими», якими з усіх боків почали заростати береги.

Глобальним «захворюванням» Славутича справа не обмежувалася. Оскільки вздовж правобережної смуги Дніпра лише від водно-спортивного стадіону до головної коси гребного каналу у річку «впадало» аж сім побутових зливних колекторів міста Дніпра. Наслідки – протічність і гребного, і обхідного каналів, як висловлювалися спеціалісти, почала «падати».

Тому головну косу довелося незабаром «розгородити», збудувавши на її початку місток, аби вода не гальмувалася і не застоювалася у «вузлі» водно-спортивного комплексу. І на деякий тривалий час цього виявилося досить, щоб «забути про проблему».

 

Міст через Гребний канал (фото – Ігоря Латишева, Gorod.dp.ua)

 На Гребному каналі (фото – Виталий Пашук, Gorod.dp.ua)

 

Одначе, на превеличезний жаль, становище, у яке все глибше і глибше, образно кажучи, поринає наш Дніпро, не кращає, а навпаки, гіршає і гіршає. І як в один голос висловлюються спортивні фахівці та місцеві екологи, гребний канал з усіма своїми гідротехнічними спорудами давно став «мов уловлювач і відстійник» усіх згубних явищ, які нині перепадають на долю Славутича. Вони його принаймні не обминають «десятим руслом».

Тому врешті-решт ситуація настільки ускладнилася, що, незважаючи на хронічне безгрошів’я в Україні та ніби ж, на тлі безлічі потерпаючих нині об’єктів, «другорядність» долі якогось водно-спортивного комплексу, ще у 2011 році Кабмін виділив майже 80 млн гривень – з державного бюджету – «на реконструкцію гідротехнічних об’єктів Дніпровського гребного каналу і водно-лижного стадіону». Хоч уже тоді було ясно, що загалом для цього діла знадобиться не менше 110 мільйонів.

Одначе оскільки усі намічені роботи здійснити зібралися у кілька етапів, то надіялися й на подальше їх фінансування. До речі, на старті «епопеї» свій мільйон внесла і міська рада обласного центру.

Почали зверху за течією – з водно-спортивного стадіону. І початок був більш ніж багатообіцяючим. Він скінчився відкриттям у Мандриківській затоці унікальної кільцевої водно-лижної канатної дороги.

Дніпропетровщина єдиною в Україні заволоділа водно-спортивною перлиною світового рівня. Для воднолижників тут постійно працює тепер канатна траса на воді довжиною кільця в 900 метрів, і швидкість, яку вона забезпечує, досягає 65 кілометрів на годину.

Гірше інше: коли ж справа дійшла до гребного каналу і каскаду супутних навколо нього гідроспоруд, з фінансуванням реконструкції не заладилося так, як планувалося і хотілося. Поглиблення дна гребного каналу і створення дамб водозабору, які за проектом гарантували значне пришвидшення в ньому течії, як доповідав згодом заступник директора – начальник відділу капбудівництва КП «База олімпійської підготовки – Водно-спортивний комбінат» Володимир Дубчев, доводилося відкладати з року в рік. Потім же з запізненням приступили і до спорудження хвилеломів, аби захистити береги обох каналів від розмивів і руйнувань.

Реконструкція комплексу дійсно затяглася, і тільки на кінець минулого 2019 р. з великими потугами вдалося, і то ще не у сповна завершеному вигляді, упоратися з розширенням фінішної зони гребного каналу та подовжити косу обвідного, а головне – з об’єктами, котрі забезпечили необхідну швидкість проточності через весь каскад комплексу дніпрової води. Провідний спеціаліст проектного інституту «Дніпродіпроводгосп» Віктор Дем’янов пояснював, що цього досягли, звівши над «прорізами» гребель автомобільний та пішохідний мости, а ще заклавши водопропускний шлюз.

Ще одна «вирішальна» споруда – це струменеспрямовуюча гребля, яка нарешті зробила весь комплекс каналу гарантовано «не застійним болотом», даруйте, а «живим» у річковому руслі. Виконано таким чином великий обсяг запланованих робіт, і роботи ці наразі ще остаточно завершуються «останніми оздоблюючими мазками». Витрачено на них немалі кошти, оскільки ще в 2016 році довелося переглядати кошторис реконструкції каналу, після чого він склав майже 196 мільйонів гривень.

* * *

А в цей час, спочатку за дві-три сотні метрів нижче, а незабаром і впритул з головною Дніпровською косою та комплексом гребного каналу – вважайте, що паралельно – розгорнулося і теж триває уже кілька літ поспіль будівництво іншого якоюсь мірою аналогічного водного дива доволі претензійної назви: Дніпровський спортивно-парусний та культурно-етнографічний клубу «Січ».

Найбільш суттєва різниця, яка відрізняє «Базу олімпійської підготовки – Водно-спортивний комбінат» від даного спортивно-парусного клубу «Січ», наступна: комбінат – це комунальне підприємство міської ради, а клуб «Січ» – приватний проект. Який, аби відкараскатися від сплати у бюджет обласного центру 688 тисяч гривень пайового внеску на розвиток його соціальної і транспортної та інженерної інфраструктури, назвався позашкільним навчальним закладом, який, мовляв, відповідно до чинного в Україні законодавства звільняється від подібних «податків».

Зате тепер, відчепивши у своїй назві приналежність до культурно-етнографічної категорії, залишившись тільки спортивно-парусним яхт-клубом «Січ», по суті в піку комунальному Водно-спортивному комбінату будувався і будується досі у значно прискореніших темпах, явно не відчуваючи труднощів зі своїм фінансуванням. Не інакше, як з викликом демонструючи наочно переваги приватного бізнесу над державним менеджментом.

Як би там не було, а сусідство двох близьких за призначенням комплексів мирним аж ніяк не назвеш. Справа не у суперництві, тим паче що за великим рахунком об’єкти розраховані для різних цілей і відмінних категорій населення. Справа у тому, що другий, появившись наче як Пилип з конопель, шкодить першому, ігнорує його потреби та інтереси. Двом ведмедям-велетам в одній барлозі, як відомо, не ужитися – так це той випадок.

Нинішній спортивно-парусний яхт-клуб «Січ» виник ще у 1999 р., і виник саме тут не випадково. Уже хоч би тому, що, як це він сам стверджує у своєму презентаційно-рекламному буклеті, «розмістився в одному з найцікавіших місць на правому березі Дніпра». Зрозуміло, що головна, велика, як її ще називають, коса була давно зайнята, тому засновники на правах громадської організації «Січ» обрали собі поруч малу піщану, котра колись правила пляжем для мешканців прилеглого житлового мікрорайону Перемога.

Ось тільки швидко стало ясно, що малої цій «Січі» виявилося замало. Захопивши кілометр прибережної смуги, яхт-клуб заходився ще й облаштовуватися на 8 гектарах водної акваторії, змінюючи і русло, і особливо напрям руху течії Дніпра, там і тут й зовсім зупиняючи її та створюючи «озера» зі стоячою водою.

 

Будівництво яхт-клубу

 

Так звана колись мала коса почала видовжуватися спершу немов стрілами у два різні кінці, а потім ще і третій, все далі проникаючи до тієї середини Дніпра, до якої, як писав Гоголь, не кожна пташка долетить – ще трохи, і дістане, схоже, до фарватера.

В купі рукотворних гребель-загат і дамб наразі набралося уже 900 метрів, і це ще, як той казав, не вечір – «процес» триває. День і ніч гудуть великовагові самоскиди, гримлять екскаватори і скреготять бульдозери, булькає вода. Складається враження, що одна рукотворна гребля-коса втече незабаром вниз по течії аж за горизонт, а друга ось-ось добіжить справді таки туди, де баржам, пароплавам і теплоходам відміряно прохід.

Відразу скажемо, що оглядаючи усе те, що тут уже створено, залишаєшся дійсно враженим і задоволеним. Бо потрапляєш наче у райський куточок. У тому ж рекламному буклеті знову читаємо:

«Будівельники закінчують кільце півострова біля гребного каналу, 750 м його пішохідної доріжки вимощено бруківкою. Схили гідроспоруди укріплено каменем і гранітним бутом, а поверх гребель покладений шар ґрунту. Наразі висаджено 6 тисяч десяти видів кущів – різновиди ялівця, барбарису і черемхи, а також 200 дерев кримської сосни та 20 платанів. На двох гектарах з’явилися газони з трояндами, по один бік від яких низка штучних островів, а по інший – ланцюг також штучних озер. В останні запущені цінні породи риб – товстолобик, білий амур. Доповнюють затишну атмосферу качки, гуси та лебеді, особливий колорит надають пави і павичі та фазани. На галявинах же бігають козлики і баранці».

І ближче до суті справи:

«На воді споруджено тренажерний зал, кафе і ресторан, готель, гідропарк та басейн, дитяча спортивна вітрильна школа та центр олімпійської підготовки вітрильників – кінчаючи каскадом причалів для яхт та комфортними зонами і майданчиками для прогулянок і відпочинку. Тут достатньо місця, де можна посидіти, провести час з дітьми або друзями, сім’ями і родинами. Причому по суті серед гарної розкішної природи, отримуючи від неї насолоду та заряди здоров’я».

Ви тепер зрозуміли, що мова насправді йде про неповторний і раніше ще небачений тут спортивно-розважальний комплекс як для дорослих, так і для підлітків і дітей. Для масових та індивідуальних торжеств, святкувань і тому подібних заходів.

Плюс і розваги на воді та водний туризм, і спортивні секції для веслувальників. Хіба скажеш після цього, що трійця засновників яхт-клубу «Січ» – В’ячеслав Дідик, Олександр Василенко та Олена Роменська – своїм творінням наробили лиха на Дніпрі і продовжують його робити? Та ніби ж бо навпаки – виплекали нову та неповторну, благодатну зону змістовного для земляків-городян дозвілля! Отож аніяких докорів на їхню адресу не може наче бути. Навпаки честь їм та хвала – і так далі, і тому подібне.

А тим часом перші хвилі обурення тоді ще перебуваючий у стадії старту будівництва майбутній веслувально-спортивний яхт-клуб «Січ» серед жителів прилеглого мікрорайону здіймав уже у 2011-2012 рр. Справа у тім, що його штучні й рукотворні гідроспоруди не лише затримували протоки гребного та обхідного каналів, не тільки і течії води під щойно зведеними мостами на усіх трьох півостровах-косах, але й в озерах та відсіках річки, які облаштовували забудовники яхт-клубу.

Під цією назвою про нього і дізналися у місті, під цією назвою його і зараз знають усі містяни. Бо в гарячу пору літа одного року, потім і наступного застояна вода зацвіла так, що ще й вкрилася масною зеленою плівкою, і у вітряні дні засмерділа на все правобережжя Дніпра. А до самого яхт-клубу часто траплялося, що і не підступись та не підходь, бо доведеться носа затуляти. Отак на все Дніпро і прославилася «Січ». Настільки накликавши на себе гнів, що народ перекривав тут рух на Набережній. Довелося втручатися у «конфлікт» тодішньому «губернатору» області Олександру Вілкулу.

Нам випадково довелося стати свідком його візиту сюди, але тільки здалеку. Ближче завбачливо не пустили. Тому не можемо сказати, на чому зійшлися забудовники «півострівної» «Січі» з Олександром Юрійовичем, до чого вони домовилися й поготів не знаємо. Одначе чутки, ніби «губернатор» намірився «прикрити свавілля», не справдилися.

І зусилля з перетворення прибережної лінії, півостровів та заток між піщаними смугами-косами і чималого шматка акваторії річки навпаки набули більших ще обертів. Аж поки у 2016 уже році у Єдиному держреєстрі досудових розслідувань не було зареєстровано кримінальне провадження за №12016040650004611.

Яке, образно кажучи, намагалося розшукати земельну ділянку з кадастровим №1210100000:03:149:0059, котра… пропала. Безслідно зникла. Мов корова її язиком злизала. Чи дніпровські хвилі змили, оскільки ділянка, яка ж бо була і якої раптом не стало – це прибережна зона в районі «великої» і ще зовсім недавно «малої» коси, і перебуває у комунальній власності Дніпропетровської – на той час – міської громади.

Розмір цієї ділянки чималий – більше 10 гектарів. І якраз по-сусідству з іншою, яку ще раніше взяв в оренду тоді ще не тільки спортивно-парусний, але й культурно-етнографічний яхт-клуб «Січ».

Правда, в оренду клуб взяв лише трохи більше одного гектара – «для облаштування паркових, культурно-оздоровчих, рекреаційних, розважальних, туристичних, веслувально-спортивних та інших аналогічних куточків, зон і споруд». Ясна річ, із зобов’язанням чітко-строго дотримуватися вимог земельного законодавства та Водного кодексу України.

Натомість слідчі зафіксували неймовірно активні саме облаштувальні роботи на 10-гектарній ділянці міської громади. Цитуємо:

«На вказаній ділянці будуються берегові укріплення і захисні споруди поблизу водозахисної смуги і басейну річки, розкопуються міні-озера і викорчовуються зелені насадження в прибережній зоні, на що дозволу міської ради немає. На самій акваторії Дніпра працює екскаватор зі спеціальним ковшом, який згрібає поверхневий шар річкового дна і таким чином зменшує площу дзеркала річки шляхом подальшого насипання чорноземного грунту в межах водного фонду. Для цього працюють потужні автомобілі-самоскиди, які здійснюють завезення землі та всіляких будівельних матеріалів для насипання гребель на території водного русла Дніпра».

Тож претензії виникли доволі істотні. Оскільки «ніякого рішення міської ради про оренду, тим паче про передачу цієї ділянки яхт-клубу не існувало, а це значило, що нею заволоділи шляхом самозахвату».

А по-друге, «яхт-клуб став насипати і намивати штучні півострови та коси, цим самим зменшуючи площу водного дзеркала річки, що не могло узгоджуватися жодним проектом і жодним дозволом, бо суперечить Водному і Земельному кодексам України». Зчинився скандал, гучний розголос про який засновники яхт-клубу «Січ» явно намагалися пригасити.

Кажуть, відбувалися складні і тривалі перемовини. За зачиненими, ясна річ, дверима. То на цей раз ми при них не були очевидцями і не можемо й поготів знати, на чому, як і з ким порозумілися. Але результат сутички нам і всім іншим городянам добре відомий: карну справу припинили, а з електронного реєстру Держгеокадастру зникла «спірна» ділянка землі. Наче розчинилася. Або її «кінці» кинули у скаламучену дніпровську воду.

Але мир і спокій у взаєминах між правоохоронними органами і кипучою діяльністю під високо піднятими парусами-вітрилами нинішнього спортивно-парусного яхт-клубу «Січ» тривали не дуже довго. Це був не той випадок, коли зрубали грушу, і у «Кайдашевій сім”ї» Івана Нечуй-Левицького враз запанувало жадане порозуміння.

А особливо упертість стражів правопорядку заохочувала Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради. Спочатку у лютому 2017 р. вказане Управління видало яхт-клубу три приписи про усунення трьох різних порушень «вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів та правил». Як не важко здогадатися, мова йшла про порушення земельного і водного законодавства, які завдавали істотної шкоди передусім збереженню річки Дніпра та її півостровів і прибережних захисних смуг. Зауважимо: приписи не зупиняли і не забороняли ті чи інші «містобудівні роботи» – вони лише вимагали виправити ті моменти, які порушували діючі у даних випадках вимоги.

Але оскільки яхт-клуб явно увійшов у будівельний раж і, як то кажуть, чхати хотів на грізні приписи, то рівно через місяць, у березні 2017-го, міське Управління Державного архітектурно-будівельного контролю видало тепер три постанови – за №№ 21/0303, 22/0303 та 23/0303 – уже «Про накладання штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».

Судячи з усього, ні реагувати на приписи, ні сплачувати штрафи ніхто й не збирався та не квапився насправді. Розпочалася натомість рівна чи не рівна, ми цього до пуття сказати й не можемо, боротьба, а швидше відверта тяганина з метою «захарламити» будь-які претензії.

І тривав цей процес, як уже точно встановлено, до вересня 2018 року, коли Бабушкінський районний суд Дніпра у складі головуючої-судді Е.В. Женеску і секретаря І.С. Сокол, «розглянувши у порядку спрощеного позивного провадження справу за адміністративним позовом Громадської організації Дніпровський спортивно-парусний яхт-клуб до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради про визнання протиправними та скасування приписів і постанов», благополучно… задовольнив дані позовні вимоги.

Виходить, що одним махом скасував усе, що висувалося в вину до забудовників «багатогребельного дива» вздовж берега Дніпра і в його акваторії. І будьте, як то кажуть, здорові - і не «кашляйте»! Суд, коротше, став на бік яхт-клубу.

Робити категоричні висновки і підозрювати змову «на високому рівні» у нас немає підстав та фактів, одначе погодьтеся – все дуже схоже на те, що яхт-клуб користувався таки послугами «доброзичливців» у місцевій владі. Котра безкорисною, наскільки ми знаємося на сучасних порядках, не буває і бути не може.

Судіть самі: зовні ніби запекле протиборство не припиняється і триває, бо ж з листопада 2018 року «у впроваджені слідчого управління Національної поліції Дніпропетровській області перебувають матеріали нової кримінальної справи за №220180400000000094, внесеної до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками правопорушення, передбаченого ч.2 ст.366 КК України» – складання та видача завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, котрі спричинили тяжкі наслідки.

Уявляєте, до яких звинувачень на адресу яхт-клубу дійшла справа? Тобто на паперах обіцяють робити з Дніпром одне, а на ділі роблять зовсім інше – якось же інакше не можна це розуміти! Аби розплутати «темне» діло, Дніпропетровська облпрокуратура звернулася в Індустріальний суд міста Дніпра з клопотанням про так званий тимчасовий доступ до речей і документів – аби отримати дозвіл познайомитися «віч-на-віч» з діловою документацією, в тому числі проектною і поточною виконавчою. Інакше ж бо встановити, де правда, а де протилежне, слідчим просто не можливо.

І що ви думаєте? Через рік у листопаді 2019 року суд – слідчий суддя Д.А. Ісаєва – знайшов за можливе лише частково задовольнити клопотання прокурора Є.Б. Ружанського. Хитрий, даруйте, це «фінт» – лише частковий дозвіл на доступ до документів. Як виявилося, основних в оригіналах слідчим не бачити, як своїх вух. І як далі їм бути, наразі не відомо.

Тим часом схаменувся – чи опам’ятався – і Департамент транспорту та охорони навколишнього середовища Дніпровської міської ради. А як йому відсиджуватися тихо в понівечених прибережних кущах та уже і в зимовий час смердючих «озерах», каналах і болотах, якщо «незаконне будівництво яхт-клубу «Січ», у тому числі штучних півостровів, а також перекриття проточності гребного каналу вже призвели до екологічної катастрофи».

Тому Департамент, у віданні якого і охорона природного довкілля, зажадав від облпрокуратури «розслідування відносно зміни русла та проточності річки Дніпро в районі її веслувально-гребного каналу», самостійно видав припис з цього приводу: припинити розбій на Дніпрі, і баста!

З чим спортивно-вітрильний клуб «Січ» за своєю «доброю» традицією не погодився. І вдався до перевіреного уже ним методу – подав позов до суду, адресований, ясна річ, міському Департаменту транспорту та охорони навколишнього середовища. Про визнання його дій протиправними і скасування його й рішучого припису. Адміністративну справу за цим позовом знову розглядатиме Бабушкінський районний суд, і знову суддя Елеонора Женеску. Перше засідання відбулося при кінці січня цього уже 2020 р. Чим процес скінчиться, нам зараз залишається тільки гадати й чекати.

Причому, з нетерпінням. Бо ситуація ж сягнула гамлетівського питання: бути чи не бути відомому і неповторному… Дніпровському гребному каналу? Так, ми вимушені повертатися до нього.

Адже станом на осінь минулого року, як забили тривогу передусім екологи і правоохоронці, «повністю перекрито рух води у каналі». Як то кажуть, приїхали. Причалили! Але це не зупиняє яхт-клуб. Як писав ще байкар Глібов, а кіт ковбаску наминає, неначе й не до нього річ.

Перш ніж дописувати далі цей свій матеріал, ми вийшли на прогулянку на головну дніпровську косу веслувального каналу. Ви не повірите: слідом один за одним заїжджають два великовагові самоскиди, тримають курс третьою рукотворною дамбою вздовж коси і зсипають там у воду будівельний мотлох чи сміття. Це якщо так можна назвати побите камінюччя і побиті залізобетонні уламки з якихось старих знесених будівель, навіть мішма зі склом та іншими «домішками».

А то й трапляється, що з кузовів сиплеться знятий і перемелений старий асфальт з вулиць та тротуарів. І все це потрапляє у воду все далі і далі від берега, засмічуючи Дніпро уже й аж там, де коса кінчається і найдужче вирує течія Дніпра. Насипається ще одна штучна гребля, котру напевне також, прийде час, укриють зверху шаром чорнозему і засадять вздовж пішохідних доріжок декоративними деревами та кущами троянд, і засіють екзотичними для наших країв квітами.

 

 

Вхід у яхт-клуб

 

Зате отут, під мостиком на початку коси, вода практично зупинилася. Все, більше не тече. Ні туди, ні сюди. Хоч місцевий народ свідчить, що часом тече уже і в зворотний бік. З застояної затоки назад в гребний канал себто.

«Якщо минулого літа тут так все цвіло і неприємно пахло, – коментує нам мешканець житлового будинку №134 по Набережній Перемоги (це напроти якраз спортивно-парусного яхт-клубу «Січ»), який назвався Станіславом, – і всі пляжі були закриті, бо підступитися до них можна було лише в протигазі, то що на нас чекає з прийдешньої весни? Й подумати страшно, якщо ще справді й чекає на нас усіх неминуче потепління клімату».

 

«Я уже не дивуюся, що в Україні нині може що завгодно відбуватися поза гранню здорового глузду і всупереч усім писаним і неписаним законам, – каже сусід Станіслава, який назвався Віктором. – Самочинне захоплення земельної ділянки та територіально не на багато меншої акваторії Дніпра і свавілля на них, а потім заднім числом ніби як узаконення цього розбою – це для нас зараз дійсно ледве не повсюдна практика, до якої мовчки й покірно звикаємо.

Але щоб змінювати русло Дніпра, намивати-насипати у ньому «рукотворні» – щоб у цих, звиняйте, творців руки повідсихали – греблі, дамби і півострови, де будуть, хваляться на всі заставки, швартуватися яхти та інші спортивні човни, – я й подумати ще недавно не міг, що таке у нас уже теж можливе».

Далі Віктор пропонує поглянути униз під місток, споруджений ще більше двадцяти літ тому, щоб забезпечити проточність тутешньої природної річкової системи, так вдало використаної для облаштування знаменитого з дня своєї появи веслувально-гребного каналу – гордості Національного Олімпійського комітету України.

І ми всі троє дивимося униз. Не треба бути спеціалістом, аби на власні очі переконатися, що «водообіг» у даному випадку пропав, як його і не було. Відтак циркуляція води в гребному каналі припинилася, і почався, як свідчать уже фахівці і знавці свого діла, процес деградації і руйнування каналу.

* * *

Поклавши руку на серце, однак зізнаємося, що навіть з-поміж мешканців будинку №134 на Набережній Перемоги не всі ладні гудити засновників яхт-клубу «Січ». А загалом серед городян багацько прихильно відгукуються про цю новобудову, котра, до речі, триває і кінця краю їй не видно.

Кажуть, натомість же створено воістино унікальну зону для відпочинку, де завжди чисті доріжки, затишні альтанки і дійсно чимало декоративних та рідкісних насаджень. Або й та ж живність – качки, гуси, фазани, павичі і пави, навіть індики. Це не говорячи уже про кафе для відвідувачів усіх вікових категорій та ресторан, інші заклади сервісу і дозвільних послуг.

У Дніпрі, коротше, на Дніпрі виник оздоровчий, спортивний, водно-туристичний, розважальний і так далі оазис, яким треба пишатися. І коли слід, мовляв, радіти, що у нас тепер такий практично в межах міста «рай».

З усім цим можна було би безоглядно і сповна погодитися, якби не лише відразу кілька «але».

Перше з них – створення і будівництво такого об’єкту мали відбуватися у рамках усіх діючих в Україні природоохоронних законів та вимог, а не всупереч їм, тим паче наперекір.

Друге «але» – і погоджуючи кожен свій крок з місцевими екологами та біологами, науковцями водокористування і проектантами гідротехнічних споруд, включаючи сторонніх та незалежних. Як і заручатися рекомендаціями незалежних експертів та консультантів. А так, хочуть чи ні забудовники і власники диво-«Січі» на воді, нині вони мусять «відзвітувати» з приводу законності свого володіння і розпорядження річкою, її водним фондом і водною акваторією.

Як і довести підстави, котрі дозволили по суті на власний розсуд порядкувати в захисній прибережній зоні, а також на береговій лінії та насипати нові штучні «коси» і «острови». Та й настала пора з’ясувати, «таємне» зробити явним стосовно того, які домовленості, угоди та договори з землевпорядкування і використання водної акваторії головної ріки України укладалися і підписувалися з місцевими органами влади та контролю і нагляду?

Далі третє «але», котре прозвучить може й несподіваним запереченням – марно чи трохи помиляються приватні власники спортивно-оздоровчого яхт-клубу, коли приваблюють ним відвідувачів тим, що побувати тут – все одно, що поспілкуватися з матір’ю-природою.

А це вже не первісна недоторкана та дика природа, принадами якої чимдалі сильніше воліє насолоджуватися душа кожного, хто цінує кожну мить злиття з нею. Це таки штучна й «прикрашена», результат та наслідок її перетворення не у дружбі та порозумінні з тим же Дніпром, а на шкоду йому. Від чого нічого хорошого рано чи пізно чекати не слід. Кому не звісно, що свавільно «змінена»-«приручена» природа мстить людям? Хіба не мстить уже Дніпро нам за те, що ми загатами-греблями гідроелектростанцій перегородили його від самого верху й до низу?

Отож. Безслідно не минеться також і будівництво цілого земельно-берегового і водного комплексу під назвою спортивно-парусний яхт-клуб «Січ». Бо якщо хочете знати, природа насправді й не мстить людям за самоправство, якщо не за розправу з нею. Насправді вона з усіх і чимдалі з останніх сил захищається від нас, нерозумних і грішних. І захищається адекватно. Тим же, що і ми завдаємо їй непоправної біди.

Ось тільки ми у цьому протиборстві, мов сліпці, не бачимо і не розуміємо, що діємо як самогубці, які живуть на планеті немов останнім поколінням. Коли після нас дійсно хоч потоп.

А останнє «але», яке стримує нас гучно вітати новий водний спортивний комплекс на Дніпрі – це те, що він зовсім не по-дружньому, не по-партнерськи, а швидше нахабно і безцеремонно повівся з іншим аналогічним комплексом, створеним значно раніше – водно-лижним стадіоном, а в передусім з гребним каналом.

З інтересами останнього яхт-клуб «Січ» фактично демонстративно і свідомо не став рахуватися. І звів його нанівець.

За що тепер, як на нас, мусить відповідати. Подібну зверхність у суперництві за домінування прощати ніяк не можна. Особливо враховуючи, що на облаштування найкращого донедавна в Україні веслувального каналу практично ж паралельно витрачено мільйони гривень, причому бюджетних, а тепер все одно, що починай все спочатку. Бо канал таки доведеться рятувати.

Микола Нечипоренко

 

1664